ЗДОЛБУНІВСЬКА МІСЬКА РАДА

РІВНЕНСЬКОГО РАЙОНУ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

восьме скликання

Р І Ш Е Н Н Я

від 25 березня 2026 року №

Про звернення Здолбунівської міської ради до Президента України щодо застосування права вето до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту військовослужбовців базової військової служби, членів їх сімей та інших питань» (№ 13646)

Відповідно до статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за погодженням з постійними комісіями міської ради, міська рада

В И Р І Ш И Л А :

1. Звернутися до Президента України щодо застосування права вето до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту військовослужбовців базової військової служби, членів їх сімей та інших питань» (№ 13646)» (текст звернення додається).
2. Здолбунівській міській раді направити звернення до Президента України.
3. Контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію з питань освіти, охорони здоров’я, культури, спорту, соціального захисту, молодіжної політики, законності, регламенту, депутатської діяльності, етики та врегулювання конфлікту інтересів (голова — Висоцький Ю.О.).

Міський голова Владислав СУХЛЯК

Прийнято сесією Здолбунівської міської ради

восьмого скликання

(рішення від _____ №______ )

Звернення Здолбунівської міської ради Рівненської області

до Президента України щодо застосування права вето до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту військовослужбовців базової військової служби, членів їх сімей та інших питань» (№ 13646) та повернення закону на доопрацювання до Верховної ради України.

Шановний пане Президенте!

Ми, депутати Здолбунівської міської ради, які представляють інтереси мешканців Здолбунівської громади, враховуючи численні звернення від родин зниклих безвісти, які проживають у нашій громаді, просимо Вас застосувати право вето до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту військовослужбовців базової військової служби, членів їх сімей та інших питань» (Закон № 13646), проголосованого Верховною Радою України 25.02.2026 року, та повернути його на доопрацювання у частині, яка стосується захисту прав та інтересів родин військовослужбовців, зниклих безвісти за особливих обставин.

Ми щоденно спілкуємося з цими людьми, знаємо їхні історії та бачимо, у яких складних моральних і життєвих обставинах вони перебувають. Саме тому питання державної підтримки таких родин має особливе значення для місцевих громад.

Закон № 13646 викликає серйозне занепокоєння як з юридичної, так і з моральної точки зору. Попри задекларовану мету посилення соціального захисту військовослужбовців, у частині, що стосується родин зниклих безвісти, закон містить норми, які фактично звужують вже гарантовані права сімей зниклих безвісти. Зокрема, документ декларує запровадження єдиного підходу до нарахування фінансової допомоги. Раніше держава передбачала одноразову виплату родинам загиблих військових у розмірі 15 мільйонів гривень. Сім’ї військових, які мають статус зниклих безвісти, отримували щомісячне грошове забезпечення, що становило приблизно 120 тисяч гривень. Згідно з новими нормами, загальний обсяг державної допомоги не може перевищувати 15 мільйонів гривень. До цієї суми включатимуть і кошти, які родина отримувала протягом періоду, коли військовий вважався зниклим безвісти. У разі підтвердження загибелі виплачуватиметься не повна сума компенсації, а лише різниця між встановленим граничним розміром і вже наданими виплатами. Однак відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 1 Конституції України визначає Україну як соціальну державу. Це покладає на державу особливий обов’язок забезпечувати підвищений рівень соціального захисту для військовослужбовців та членів їхніх сімей. Зменшення фактичного розміру допомоги для родин тих військових, які тривалий час вважалися зниклими безвісти, суперечить цьому принципу, адже сім’ї військовослужбовців, чиї обставини загибелі були встановлені пізніше, можуть отримати меншу компенсацію, ніж сім’ї тих, чию загибель було підтверджено одразу. Таким чином розмір державної підтримки залежить не від масштабу жертви, а від обставин встановлення факту смерті.

Закон № 13646 вже викликав значний суспільний резонанс та критику з боку правозахисних організацій. Також свої зауваження до другого читання подало Головне юридичне управління апарату Верховної Ради України, які не були враховані під час голосування. Зокрема, зазначається, що закон № 13646 поєднує виплати різної правової природи: грошове забезпечення як оплату військової служби та компенсацію як соціальну виплату рідним з боку держави у зв’язку з втратою годувальника. У результаті фактичний обсяг підтримки зменшується. Крім того, підсумковий розмір допомоги змінюватиметься залежно від тривалості перебування військовослужбовця у статусі зниклого безвісти, що може поставити родини у різні фінансові умови залежно від тривалості розшуку. Однак держава не може фінансово пов’язувати тривалість розшуку з розміром підтримки та перекладати наслідки довготривалого пошуку на сім’ї.

Окремі положення закону також змінюють коло осіб, які можуть отримати належні, але не виплачені суми грошового забезпечення військовослужбовця. Це створює ризики для реалізації спадкових прав.

Тисячі українських військовослужбовців сьогодні перебувають у статусі зниклих безвісти. Їхні родини живуть у стані невизначеності, очікуючи новин і сподіваючись на повернення близьких. Натомість запропонована модель виплат може створити відчуття несправедливості та знецінення жертви військовослужбовців. Обмеження чи скасування гарантій, передбачених для родин зниклих безвісти та полонених, у той час, коли ці люди потребують максимальної підтримки держави та поваги, є неприпустимим.

Для тисяч родин «зниклий безвісти» — це не просто юридичний статус. Це життя, поставлене на паузу. Це кожен телефонний дзвінок, від якого завмирає серце. Це розпач, який змінюється надією, і надія, яка змінюється розпачем. У такому стані багато родин перебувають місяцями, а то й роками. Зниклі безвісти – це не цифра у статистиці, не рядок у статті бюджетних витрат. Це люди, яких люблять, яких шукають, повернення яких чекають, живими чи мертвими, тисячі матерів, батьків, дружин, дітей. Вони мають право на гідне поховання та вшанування своїх рідних у разі загибелі, та на надію на їхнє повернення, якщо вони перебувають у полоні. Закон № 13646 фактично прирівнює зниклих безвісти до загиблих, без повернення тіл та без підтвердження факту загибелі, забираючи у родин надію на їхнє повернення. Таке ставлення підриває довіру до держави як з боку рідних зниклих безвісти, так і з боку діючих військовослужбовців та майбутніх захисників держави. Зниклі безвісти виконали свій конституційний обов’язок щодо захисту держави, сподіваючись на захист своїх рідних тією ж державою. Натомість їхні родини змушені виходити на акції, вимагаючи дотримання їхніх гарантованих державою прав.

Крім недопущення звуження вже набутого права на соціальний захист, родини зниклих безвісти вимагають забезпечення чітких гарантій ефективного розшуку їхніх рідних, налагодження прозорої комунікації з державними органами та посилення міжнародного тиску для активізації пошукових процесів. Вони вимагають правди, справедливості та гідного ставлення до тих, хто пожертвував найдорожчим – своїм життям. Кожен, хто пішов захищати рідну землю, має право на те, щоб його шукали до останнього.

З огляду на значний суспільний резонанс і потенційні правові ризики, просимо Вас, пане Президенте, як гаранта Конституції України, застосувати право вето на Закон № 13646 та направити його на доопрацювання до Верховної Ради України з метою усунення антиконституційних норм, які стосуються захисту прав та соціальних гарантій родин зниклих безвісти. Таке доопрацювання має забезпечити:

• недопущення звуження соціальних гарантій для родин військовослужбовців;
• чітке розмежування грошового забезпечення військового та компенсаційних виплат;
• дотримання принципів справедливості та соціальної держави.

Для родин зниклих безвісти це питання не лише грошей. Це питання поваги до їхніх рідних, які віддали все за Україну, і питання довіри до держави, за яку вони боролися.

Ми переконані, що рішення щодо соціального забезпечення родин захисників України мають ухвалюватися з урахуванням принципів справедливості, поваги до жертви військовослужбовців та довіри громадян до держави.

АРКУШ ПОГОДЖЕННЯ

до проєкту рішення Здолбунівської міської ради

« Про звернення Здолбунівської міської ради до Президента України щодо застосування права вето до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту військовослужбовців базової військової служби, членів їх сімей та інших питань» (№ 13646»

Проект рішення підготував:

ПОГОДЖЕНО: